пристановище
ПРИСТАНО́ВИЩЕ, а, с.
Місце, де можна заховатися, відпочити, знайти притулок і т. ін.
В хаті два столи, два тапчани, а пристановища нема, і що ступнеш, то й спіткнешся, – усюди баюри під ногами (Ганна Барвінок);
[Кармелюк:] Нема мені долі, нема мені пристановища у світі (С. Васильченко);
Мартинко з охотою помандрував з Богуном. Довго йшли селами й хуторами України, бралися на північ. Часом широкий степ був їм пристановищем на ніч (Іван Ле);
Високо в небі дзвеніло пташиним дзвоном і далеким тривожним клекотом, неначе перелітні птахи не бачили собі пристановища внизу (О. Довженко);
* Образно. Видно, світ неохочий заглядати в темні пристановища, де ховаються злидні од холоду! (Панас Мирний);
Погиба не раз із жахом заглядав у майбутнє і не бачив пристановища своїй душі (М. Стельмах);
// Місце, де хтось живе, мешкає (іноді тимчасово).
Обіцяла [дядина] .. після смерті оддати їй свою хату з городом. Хоч та хата й валилася, а городу того жменя, а все ж таки свій захист, своє пристановище (Панас Мирний);
Був один із тих неприязних зимних вечорів осінніх, котрі заганяють додому усе, що лиш має яке-небудь пристановище (О. Кобилянська);
Ось його хата, біла, з теплою солом'яною стріхою, порослою зеленим оксамитовим мохом, архітектурна праматір пристановища людського (О. Довженко);
Подався [Арсен] на Петровські лінії, до свого тимчасового пристановища (Л. Дмитерко);
* Образно. Голодний степ – це пристановище смерті, а не життя! (Іван Ле);
// чиє, для кого. Місце, де збираються, проводять час люди певного середовища.
Це собі корчма звичайна, найпосліднішого ґатунку, пристановище керманичів (Г. Хоткевич);
Років зо два шхуна стояла нерухомо і була пристановищем для рибальських дітей (М. Трублаїні).
Шука́ти пристано́вища (приту́лку, при́хистку і т. ін.) див. шука́ти.
◇ (1) Ві́чне пристано́вище <�Ві́чна при́стань> чиє, чия, кого, уроч. – місце поховання, могила кого-небудь.
Без похоронного співу, без жалобної музики Федину труну понесли тихо до її вічного пристановища, а за труною, далеко позаду від Фединих батьків, ішла між гімназистами-восьмикласниками й Віра Місан у чорній жалобі (Б. Антоненко-Давидович);
За два кілометри, біля Карлюжини, – цвинтар, вічна пристань видатного драматурга І. Карпека-Карого (з газ.);
Знахо́дити / знайти́ [собі́, тобі́] приту́лок (пристано́вище, при́хисток і т. ін.) див. знахо́дити;
(2) Оста́ннє пристано́вище чиє, кого:
а) місце поховання, могила кого-небудь.
Він думав про Люду, і жаль стискав йому серце... Хоч би знати, де саме її останнє пристановище (М. Трублаїні);
б) місце загибелі чого-небудь.
Останнє пристановище легендарного корвета [“Витязь”] – морські глибини біля східного узбережжя Корейського півострова (із журн.);
в) те, що служить якоюсь опорою, певним підґрунтям і т. ін. для кого-небудь і підтримує його.
[Шервуд:] Як бачите, життя знову насміялося з мене. Ідея спокути через власне страждання була моїм останнім пристановищем (О. Левада).
Словник української мови (СУМ-20)