пристоювати
ПРИСТО́ЮВАТИ, юю, юєш, недок., ПРИСТО́ЯТИ, о́ю, о́їш, док., розм.
Зупинятися, затримуватися десь ненадовго; стояти десь недовго.
– Хай стара хоч у свято виспиться. Ми їй і так не даємо спати, – доводили дівчата. Парубки згодились, хоч ще пристоювали (Панас Мирний);
Пішла [Катря] швидко, аж підбігаючи іноді. І таки зразу за цегельнями й наздогнала людей, бо йшли нешвидко, спиняючись, пристоюючи (А. Головко);
[Мусій:] Чого доброго ще поб'є [старшина] скрипку. Іванька, гайда в сіни та там поки пристоїмо і, може, як-небудь викрадемось (М. Кропивницький);
Коли принесе [медсестра] книжки, чи з градусником прийде, чи й просто так, то неодмінно пристоїть коло студента, і видно, що їй не хочеться звідси йти (О. Гончар);
// тільки недок., з ким. Проводити час, стоячи десь з ким-небудь.
– Бачив я вчора у віконце, як вона з Опанасом біля колодязя пристоювала (Л. Яновська);
Побачила [Устина], до кого Франка вибігала на вулицю, з ким пристоювала біля хвіртки... (С. Чорнобривець);
А там підріс я трохи .. Вже траплялось, що й з дівчатками десь біля перелазу пристоював (Ю. Збанацький);
// Постояти, очікуючи на кого-, що-небудь.
Я пристояв, і він минув мене (Сл. Б. Грінченка);
Пристою коло тебе і візьму Ту вогнелику пам'ять незабуту: Переведу на слово, на тасьму, На руку ту, що нас веде за руку (М. Вінграновський).
Словник української мови (СУМ-20)