пристукувати
ПРИСТУ́КУВАТИ, ую, уєш, недок., ПРИСТУ́КНУТИ, ну, неш, док.
1. чим. Легенько стукати по чому-небудь.
Марко пристукував костуром, об підлогу і не зводив очей з Марії (С. Журахович);
Муляр рівним шаром розстилав густу сіру масу на поверхні кладки, клав цеглину, легенько пристукував її ручкою кельми (з газ.);
Капітан сів, вийняв з кишені портсигар, пристукнув цигаркою об стіл і запалив (С. Журахович);
// Зіткнувшись, видавати стук (про предмети).
Коли Шалапут [кінь] з бугра спускається підтюпцем, колеса починають веселий танець: гупає бубон, пристукують закаблуки, чиїсь підківки так і сиплють дрібушечкою (О. Донченко);
Чиїсь руки підхопили Горпину, понесли її, і міцно пристукнули двері (З. Тулуб);
Козацькою лавою наче перебігла хвиля: брязнула збруя, шурхнули підошви по брукові, пристукнули закаблуки і, як врізана, впала мертва, могильна, тиша (Ю. Смолич).
2. Супроводжувати якусь дію стуком.
– Іване! потанцюй! – скрикнув Яків .. Як та дзиґа, крутився він [Іван] на одному місці, пристукував ногами, сплескував руками (Панас Мирний);
Навіть хода стала іншою, – він не дріботів, як раніше, а ходив, голосно пристукуючи підборами, наче марширував (О. Донченко);
Його кроки .. притихли десь за хвірткою, яку він зачинив за собою, пристукнувши (М. Томчаній).
3. тільки док., кого, перен., розм. Сильним ударом або пострілом убити чи позбавити притомності кого-небудь.
– З одним поліцаєм у мене таке сталося. Почав ритися на возі. Так я й пристукнув занадто допитливого поліцая (Д. Бедзик);
Чіпаріу ладний був пристукнути клятого цербера й світ за очі тікати з цього клятого маєтку (Ю. Смолич);
// безос., чим.
– Ось, не дай Боже, як тебе десь пристукне міною, то я накажу тобі на могилу отаку плиту поставить (В. Кучер).
Словник української мови (СУМ-20)