пристукувати

ПРИСТУ́КУВАТИ, ую, уєш, недок., ПРИСТУ́КНУТИ, ну, неш, док.

1. чим. Легенько стукати по чому-небудь.

Марко пристукував костуром, об підлогу і не зводив очей з Марії (С. Журахович);

Муляр рівним шаром розстилав густу сіру масу на поверхні кладки, клав цеглину, легенько пристукував її ручкою кельми (з газ.);

Капітан сів, вийняв з кишені портсигар, пристукнув цигаркою об стіл і запалив (С. Журахович);

// Зіткнувшись, видавати стук (про предмети).

Коли Шалапут [кінь] з бугра спускається підтюпцем, колеса починають веселий танець: гупає бубон, пристукують закаблуки, чиїсь підківки так і сиплють дрібушечкою (О. Донченко);

Чиїсь руки підхопили Горпину, понесли її, і міцно пристукнули двері (З. Тулуб);

Козацькою лавою наче перебігла хвиля: брязнула збруя, шурхнули підошви по брукові, пристукнули закаблуки і, як врізана, впала мертва, могильна, тиша (Ю. Смолич).

2. Супроводжувати якусь дію стуком.

– Іване! потанцюй! – скрикнув Яків .. Як та дзиґа, крутився він [Іван] на одному місці, пристукував ногами, сплескував руками (Панас Мирний);

Навіть хода стала іншою, – він не дріботів, як раніше, а ходив, голосно пристукуючи підборами, наче марширував (О. Донченко);

Його кроки .. притихли десь за хвірткою, яку він зачинив за собою, пристукнувши (М. Томчаній).

3. тільки док., кого, перен., розм. Сильним ударом або пострілом убити чи позбавити притомності кого-небудь.

– З одним поліцаєм у мене таке сталося. Почав ритися на возі. Так я й пристукнув занадто допитливого поліцая (Д. Бедзик);

Чіпаріу ладний був пристукнути клятого цербера й світ за очі тікати з цього клятого маєтку (Ю. Смолич);

// безос., чим.

– Ось, не дай Боже, як тебе десь пристукне міною, то я накажу тобі на могилу отаку плиту поставить (В. Кучер).