притвор
ПРИТВО́Р, у, ч.
1. Передня частина церкви за папертю.
В церкві людей було повнісінько. У правому притворі стояли чоловіки та парубки, у лівому – діди (І. Нечуй-Левицький);
Церква в селі, як квіточка вбрана; обсаджена липами, тополями, всякою садовиною, а коло притвору дві комори, шопи, возовню видно, клуню і тік (А. Свидницький);
// заст. Передня частина будь-якого приміщення; передпокій, вітальня.
В притворі стояли високі липові кадовби (Ф. Бурлака).
2. діал., рідко. Те, чим причиняється, зачиняється що-небудь; засув.
* Образно. Із зорями вела я розговори [розмови], .. відкрила зорям я душі притвори... (Уляна Кравченко).
Словник української мови (СУМ-20)