притвор
ПРИТВО́Р, у, ч.
1. Передня частина церкви за папертю.
В церкві людей було повнісінько. У правому притворі стояли чоловіки та парубки, у лівому — діди (Н.-Лев., І, 1956, 77);
Церква в селі, як квіточка вбрана; обсаджена липами, тополями, всякою садовиною, а коло притвору дві комори, шопи, возовню видно, клуню і тік (Свидн., Люборацькі, 1955, 3);
// заст. Передня частина будь-якого приміщення; передпокій, прихожа.
Та дядя Тарас уже не вгавав: — Ходім додому, вдягайте шубку, беріть альбом, карандаш… — і, не дожидаючи, пішов до притвору (Ільч., Серце жде, 1939, 77);
В притворі стояли високі липові кадовби (Бурл., О. Веррсай, 1959, 69).
2. діал., рідко. Те, чим причиняється, закривається що-небудь; засув.
*Образно. Із зорями вела я розговори [розмови], ..відкрила зорям я душі притвори… (У. Кравч., Вибр., 1958, 160).
Словник української мови (СУМ-11)