притуга
ПРИТУ́ГА, и, ж., розм.
Скрутне становище; горе, біда.
– Одно в нас товариство, одним дишемо духом, та чи покинемо ж товариша в притузі великій? (Б. Грінченко);
Хто може тоді жартувать, коли люд Од горя й притуги німує (В. Самійленко);
[Біснуватий:] В притузі треба знать усячину, і дороги щоб не питаться (П. Тичина);
// Почуття скорботи, тяжкої туги.
Серденько біднесеньке сповнене туги та ще гіркої притуги (Марко Вовчок);
Дівчата цілу зиму пряли, не звичайно собі пряли, як баби чи матері при каганцях із притугою нужденну сорочку собі напрядали (К. Гордієнко).
Словник української мови (СУМ-20)