притуга
ПРИТУ́ГА, и, ж., рідко. Скрутне становище; горе, біда.
— Одно в нас товариство, одним дишемо духом, та чи покинемо ж товариша в притузі великій? (Гр., II, 1963, 485);
Хто може тоді жартувать, коли люд Од горя й притуги німує (Сам., І, 1958, 64);
[Біснуватий:] В притузі треба знать усячину, і дороги щоб не питаться (Тич., II, 1947, 82);
// Почуття скорботи, тяжкої туги.
Серденько біднесеньке сповнене туги та ще гіркої притуги (Вовчок, І, 1955, 321);
Дівчата цілу зиму пряли, не звичайно собі пряли, як баби чи матері при каганцях із притугою нужденну сорочку собі напрядали (Горд., Дівчина.., 1954, 24).
Словник української мови (СУМ-11)