притуплятися
ПРИТУПЛЯ́ТИСЯ, я́ється і ПРИТУ́ПЛЮВАТИСЯ, юється, недок., ПРИТУПИ́ТИСЯ, ту́питься; мн. приту́пляться; док.
1. Ставати тупішим, не дуже гострим; трохи затуплюватися.
Крапель падіння продовбує камінь, і гостре залізо На лемешах притупляється в ґрунті також непомітно (М. Зеров);
Коса притупилася, вода скінчилася, вже нічого не залишилось у пивнику (М. Томчаній).
2. перен. Послаблюватися, ставати не таким гострим, сильним (про почуття, відчуття, сприймання і т. ін.).
Як шкода людині, що з роками трохи притупляється гостре відчуття доріг життя (Т. Масенко);
Коли вип'єш, почуття притуплюються, стає легше, веселіше (Д. Ткач);
Вона тяжко перенесла загибель на війні чоловіка, а потім і сина .. Потім біль притупився, треба було жити, треба було ростити й виховувати дочку (С. Журахович);
В Григорія уже притупився жаль до стоптаної ниви, до стогону недоспілого колосу, – більші турботи хвилювали його (М. Стельмах);
// Ставати менш сприйнятливим, нездатним нормально функціонувати.
Буває, що вухо “затече” вушними виділеннями, які по-народному називаються “вощиною”, причому притупляється слух (без болю) (з наук. літ.);
За цей час могли б зачерствіти в боях наші серця, одначе, видно, не зачерствіли, видно, не притупилося око до краси (О. Гончар);
// Ставати не зовсім чітким, ясним (про мислення, думки).
Фізична втома взяла верх. Думки притупилися. Здається, навіть здрімнув трохи (Ірина Вільде);
// Зменшуватися в інтенсивності, силі вияву.
Притупляється пильність.
Словник української мови (СУМ-20)