прихилятися
ПРИХИЛЯ́ТИСЯ, я́юся, я́єшся, недок., ПРИХИЛИ́ТИСЯ, хилю́ся, хи́лишся, док.
1. до кого – чого. Схиляючись, щільно притискатися, притулятися до кого-, чого-небудь, обпиратися об когось, щось.
– Ну, та й добряче сидіти: є куди простягти ноги й спиною об віщо обпертись, – подумав Пилипко, простягаючи натруджені ноженята й прихиляючись головою до товстої деревини (Панас Мирний);
Василина прихилилась до груші й неначе задрімала (І. Нечуй-Левицький);
Зігнутий, нещасний, як провинений школяр, сів Аврум долі, прихилившись до стіни (С. Васильченко);
Лукія прихиляється плечем до дверей: – Бійся бога, Павлику... Хіба я тобі зла хочу? (В. Кучер);
// Схиляючись, присуватися ближче до кого-, чого-небудь.
Підходять люди, прихиляються до його, шепочуть свої гріхи йому. Схимник хрестить їх (А. Тесленко);
Дві завзяті гарячі голови близько прихилялися одна до одної й своїми думками переносилися через гори, ріки, штучні кордони (С. Чорнобривець);
Він знову прихилився до шибки, дивився в хату (Панас Мирний);
Дерева заколихались, гілля до гіллі прихилилось, затуркали горлиці (О. Стороженко).
2. Трохи нагинатися, опускатися; присідати.
Коло уліїв щоранку обійде [Грицько], прихиляється, доглядається до всякого, прислухається (Ганна Барвінок);
Христя глянула на руки, позеленені квітками, і прихилилася спершу помити їх у ковбаньці (Панас Мирний);
На зріст він удався такий, що, не при-хилившися, в двері не пройде (І. Муратов);
// Нагинати голову, плечі.
Ближче до світильника прихиляється митрополит Кирило, читає нову книгу (А. Хижняк);
Марії в обличчя вдарила кров, зіниці стали великі, як дві чорні пасльонини. Але вона вмить кинулась і заховала їх: прихилилась до коміра (А. Головко);
Чубенко зник у темряві лісу й прихилився на секунду до шиї коня (Ю. Яновський).
3. до кого. Пригортатися до кого-небудь, обійматися з кимось.
Цілує [Антей] її, вона прихиляється до нього з виразом невинно ображеної дитини (Леся Українка);
– А ти, серце-голубонько, не журись Та до мене, молодчика, прихились... (Л. Глібов);
Ми рушили, близько прихилившись одно до одного, увійшли в ліс і почали шукати свою стежку (Олесь Досвітній).
4. тільки док., перен. Знайти собі притулок, розраду де-небудь, у когось.
Світ, бачся, широкий, Та нема, де прихилитись В світі одиноким (Т. Шевченко);
– Як не одрізняй себе од миру, а все чоловіку хочеться до кого-небудь прихилитись; нема рідного брата, так шукає названого (П. Куліш);
Вона не любила Грицька і пішла за його, аби де прихилитися з дитиною, а тепер шкодувала, що так ізробила (Б. Грінченко).
5. розм. Тихо, плавно зачинятися (про двері, вікна тощо).
Щойно прихилилися двері за сином, .. Федір Іполитович ступнув до директорового столу (Ю. Шовкопляс).
6. до кого, перен. Відчувати приязнь, симпатію до кого-небудь; привертатися, прив'язуватися.
Корнієві якось байдуже було до дочки малої: він знав, що дівчина – чужа користь, і мало про неї думав. Але як сини повмирали, то він потроху став прихилятися до дочки (Б. Грінченко);
Хто знав близько Мате Михайловича, той ніколи не забуде, яка це була чарівна людина і як усі зокола щиро прихилялись до нього (Ю. Смолич);
Не соромиться [Юрко Дзвонар] дурити голову то одній, то іншій, то кільком відразу. З усіма він добрий, з усіма жартує, з обіймами лізе, але ні до одної по-справжньому не прихиляється (М. Стельмах);
Знову обняла [Оксана Сергіївна] дівчину, як доньку після розлуки, – от дивна річ, скільки треба часу, щоб прихилитися до людини? (Ю. Яновський).
7. до кого – чого. Ставати прихильником, послідовником кого-, чого-небудь.
[Прісцілла:] І що ж, скажи, ти міг би прихилитись до віри нашої? (Леся Українка);
// Погоджуватися з ким-, чим-небудь, схвалювати якісь дії; приставати.
Застерігаю, що я не прихиляюсь зовсім до д. Копача і тих неполітичних політиків.., проти яких виступає д. Ганкевич в своїй статті (Леся Українка);
З д. Мирним листувався в справі видання його творів. Він не дуже прихиляється до заміру Спілки видати його твори (М. Коцюбинський);
Певні, що Ви прихилитесь до нашого заміру і не кинете нас без своєї запомоги, та ще й других будете підбивати до сього (Панас Мирний);
// Прислухатися до кого-, чого-небудь, зважати на когось, щось.
Як же “Київська Старина” не прихилиться до моєї думки, то тоді вже пустити “Повію” всю окремим виданням (Панас Мирний);
І не диво, що вона щиро прихилялася до Гордієвих слів. Адже він обрятував її від смерті, душу їй одживив своєю щирою розумною розвагою (Б. Грінченко);
[Самрось:] Хотів її ударити, вона підставила твар: “Удар, каже, тільки прихились до мого благання!” Отже, не зміг ударити! (М. Кропивницький).
8. тільки док., розм. Розташуватися, влаштуватися де-небудь (перев. у незручному місці).
Сама ж не їла [Марія] й не пила. В куточку мовчки прихилилась Та дивувалася, дивилась, І слухала (Т. Шевченко);
Хоч би де прихилитись! Куди вона йде? .. Ох, як тяжко, – все тіло болить!.. (Б. Грінченко);
– Кажуть, він у ту папку, замість паперів, оладки собі кладе, – веселіючи, розповідала мати. – Набігається з сажнем по полю, прихилиться де-небудь та й поснідає (О. Гончар).
◇ Моли́тися скляно́му бо́гові (бо́гу) <�Прихили́тися до скляно́го бо́га> див. моли́тися;
Не ма́ти де (куди́, до ко́го) го́лову (голови́) прихили́ти <�Нема́ до ко́го прихили́тися> див. ма́ти²;
(1) Не ма́ти до ко́го прихили́тися (д) див. ма́ти²;
(2) Не ма́ти куди́ прихили́тися (д) див. ма́ти².
Словник української мови (СУМ-20)