причалювати
ПРИЧА́ЛЮВАТИ, юю, юєш, недок., ПРИЧА́ЛИТИ, лю, лиш, док.
1. що. Прикріплювати, прив'язувати до чого-небудь (корабель, човен і т. ін.); швартувати.
Вона була б рада швидше причалити човен до берега і піти гуляти з Леонідом Семеновичем по садку (І. Нечуй-Левицький);
// рідко. Припливати кудись на кораблі, човні і т. ін.
[Микита:] Нарешті, вже на третій, мабуть, рік в Норвегію причалив я свій човен... (І. Кочерга).
2. до чого, куди. Підпливати, підходити до берега; ставати на причал (про човен, корабель і т. ін.); швартуватися.
Помітили небезпеку [фашисти] тільки тоді, коли наші перші плоти вже причалювали до їхнього берега (В. Минко);
Причалює шаланда, легко пошарудівши об камінь бортом (Ю. Яновський);
Дуб наш причалив до острова, і ми ступили на ту землю, де кілька сот літ чесне товариство, лицарі, проливали свою кров (О. Стороженко);
[Дівчинка:] Біжи до бухти Птиць... Туди недавно Причалив пароплав... (І. Муратов);
// Пливучи на кораблі, човні і т. ін., приставати до берега, причалу.
– Чого тобі, Антоне, заманулося по такій бистріні ганяти плоти? Тут же зразу мені причалюй до берега! – наказала Катерина (С. Чорнобривець);
Поромщик ніяк не може до берега причалити і просить Марка взятись за весло і помогти (з казки);
Тихо причалив [Прохор] біля старих верб, загнавши човна в заводь (А. Шиян);
* Образно. Отож і тепер причалив [о. Яким] до старого знакомого [знайомого], щоб і Антося тут поставити, і самому перебути, поки діло скінчить (А. Свидницький).
Словник української мови (СУМ-20)