причарований
ПРИЧАРО́ВАНИЙ, а, е.
Дієпр. пас. до причарува́ти.
– Причарована дівчина, – воркотів сам собі боярин, виходячи з намета. – Причарована, не інакше! (І. Франко);
Семен чув Софійчин голос і йшов на нього, як причарований голодний пес (Л. Смілянський).
(1) Мов (як, на́че і т. ін.) причаро́ваний – наче під впливом чарів.
А чи мало ж то було парубків, що ходили за Химою, мов причаровані? (Марко Вовчок);
Діти сиділи та слухали, наче причаровані, й дивились на Гапуню, як на наймудрішу людину в світі (Грицько Григоренко).
Словник української мови (СУМ-20)