причвалати
ПРИЧВАЛА́ТИ, а́ю, а́єш, розм.
Док. до чвала́ти¹.
Причвалала пішки з Грицем аж із Києва тітка Пріська (Л. Юхвід);
Зараз ото галасує, витанцьовує на гусениці [бульдозера], а настане вечір, причвалає наш Кузьма до вагончика, як побитий (О. Гончар);
// фам. Прийти куди-небудь, до когось; прибрести.
Приїхали [козаки] в той Петербург і до царя причвалали (з легенди);
Еней по берегу попхався І сам не знав, куди слонявся, Аж гульк – і в город причвалав (І. Котляревський);
Зайшов [Данило] у палату до хворого і, не вітаючись, промовив: – Оце вже я й причвалав (Іван Ле);
// фам., рідко. Приїхати куди-небудь.
Зразу її хазяйське серце трохи було защеміло на вид тих трьох фіакрів, котрими причвалали гості (І. Франко).
Словник української мови (СУМ-20)