причепливий
ПРИЧЕ́ПЛИВИЙ, рідко ПРИЧІ́ПЛИВИЙ, а, е.
1. Надмірно вимогливий до кого-, чого-небудь; прискіпливий.
Причепливий і надмірно ретельний професор Войтинський ганяв його, як говорили студенти, в два кінці (Н. Рибак);
Гоголь і сам гаразд не пам'ятав, що говорив. Можливо, причепливий слухач знайшов би в його словах багато протиріч і перебільшень (О. Полторацький);
До камбуза долітає хриплуватий боцманів бас. Боцман Волощук причіпливий (Д. Ткач);
// У якому, під час якого виявляється посилена увага до найменших дрібниць.
Сидора Івановича таке причепливе обстеження нервувало, але він робив вигляд, ніби на фермі цілковитий порядок (С. Добровольський);
П'єси піднаглядного [І. Карпенка-Карого] потрапляють під потрійно причіпливу і жорстоку цензуру (Ю. Мартич).
2. зневажл. Занадто надокучливий, набридливий.
Ганушеві хотілось просто з каменя стрибнути через тин і втекти од настирливої, причепливої баби (І. Нечуй-Левицький);
– Тут – луг. А далі що? – питає дитя в матері. – Село. – А за селом?. – А за селом – Україна... – сміється мати, бажаючи позбутися запитань причепливої дитини (В. Бабляк);
Хижий, причіпливий, сварливий і уїдливий, як муха під осінь, отець Матчук [герой повісті “Забобон” Л. Мартовича] усім досадив, а особливо наймитам (із журн.);
// Власт. причепі (див. приче́па¹ 2).
Марта, .. пересилюючи себе, слухала пересуди, не бажаючи образити сусідку, а ще більше заводити з нею спірку. Хто не знає причепливої вдачі? (К. Гордієнко);
Вона знову засміялася – на моє причіпливе розпитування – і похитала заперечливо головою (Ю. Смолич).
3. рідко. Який легко причіплюється (у 1 знач.) до чого-небудь; чіпкий.
Лежить [Кажан] серед прив'ялих лопухів й лободи, і причіпливі сірі реп'яхи заплутались у його сивій бороді (І. Цюпа);
// перен. Те саме, що зара́зливий 1.
А що заразитися тут якою причепливою хворобою – то дуже легко (М. Коцюбинський);
* Образно. Чуже лихо причепливе, як болотяна пропасниця (З. Тулуб).
Словник української мови (СУМ-20)