прищикувати
ПРИЩИ́КУВАТИ, ую, уєш, недок., ПРИЩИКНУ́ТИ, ну́, не́ш, док., що.
1. чим. Притискуючи, затискуючи, придавлювати кого-, що-небудь.
Він втяг верхню губу й прищикнув її зубами (І. Нечуй-Левицький);
Вигнав [Йонька] надвір квочку з курчатами і прищикнув одно дверима так, що воно запищало, як навіжене (Григорій Тютюнник).
2. перен., розм. Уражати, ущемляти що-небудь; обмежувати в чомусь кого-небудь.
– Ти хмільний, Василю. Хочеш прищикнути моє сумління! Даремно (Ю. Мушкетик);
– “Кобзар” Шевченків, казали люди, тільки в учителя Гавриша був, але його .. як прищикнули за той “Кобзар”, дак тільки після революції виринув! (Г. Косинка).
◇ (1) Прищикну́ти язика́ кому і без дод. – змусити когось перестати говорити про кого-, що-небудь; обірвати на слові.
Прищикнула, як то кажуть, язика та й замовкла (з усн. мови);
Прищикну́ти язичка́.
Поєдинок цей продовжувався в затаєних намірах, що їх викохував про себе Гнат, настирливо шукаючи такого випадку, щоб прищикнути Уласові язичка (Григорій Тютюнник).
Словник української мови (СУМ-20)