проблискувати
ПРОБЛИ́СКУВАТИ, ує, недок., ПРОБЛИ́СНУТИ, не; мин. ч. пробли́снув, нула, ло і пробли́с, ла, ло; док.
1. Слабо, нечітко блискати, виднітися крізь яку-небудь перепону (про світлові, сонячні промені).
На високому березі між деревом здаля проблискувало червоне полум'я огника (С. Васильченко);
Де-не-де крізь густе сплетіння обледенілих віт проблискує слабке проміння ліхтаря (П. Колесник);
На мить через хмарини проблисло сонейко [сонечко], щоб знову за хмарами погаснути (Уляна Кравченко).
2. Коли-не-коли відблискувати крізь яку-небудь перепону.
Крізь ніжну весняну порость де-де пробивався лиск гарячої й живої срібної луски. То проблискували хвилі Сени (Ю. Смолич);
В просвіти крізь них [верби] всюди нижче дамби проблискувала, стелячись в темряву, вода (О. Гончар);
Віддалеки проблисне став або весела річка, що в'ється, в'ється серед трав, немов блакитна стрічка (Н. Забіла);
// перен. На короткий час ставати помітним (про абстрактні поняття); слабо виявлятися.
Йди, де проблискують ті ідеали, які в життю мені сіяли... (Уляна Кравченко);
Вино полилось, заливаючи .. той жар до свободи, що нараз ні відси ні відти проблиснув серед веселого товариства (І. Франко).
3. Проглядати, виділяючись слабким блиском (про очі).
Другий [етюд] зображав стареньку з погаслими зіницями, які ледь проблискували з-під насуплених брів (І. Волошин);
Тільки по лукавих іскорках очей, що проблискують під кущами брів, Дорошенко впізнає свого давнього приятеля (О. Гончар);
// перен. Виявлятися, передаватися через зовнішні прояви (в очах, на обличчі).
Наче іскри у золі, натхнення проблискує у хлопчика в очах (Л. Первомайський);
Раз у раз знову проблискує дівоча, трохи лукависта усмішка (О. Гончар);
Учителька отямилася із задуми, на устах проблиснув звичайний її добрий усміх (Уляна Кравченко);
// перен. З'являтися, проноситися у свідомості, в уяві (про думки, спогади, образи і т. ін.).
Та бачить вона тут, у цій чистій криниці, і те, чого її малята при найбуйнішій фантазії побачити неспроможні – неспроможні загледіти, як десь із самого дна .. всміхається до їхньої вожатої якийсь хлопчина, той, чиє зображення отак проблискувало їй із води (О. Гончар);
І знов про щастя думка, як завжди, Проблисла в мозку: де воно і в чому? (Л. Первомайський).
Словник української мови (СУМ-20)