провіювати
ПРОВІ́ЮВАТИ, юю, юєш і ПРОВІВА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ПРОВІ́ЯТИ, і́ю, і́єш, док.
1. що і без прям. дод. Рухатися (про повітря); віяти.
Воздух весняний [повітря весняне] провіває, а мене обгортає туга за людьми, за життям! (О. Кобилянська);
Як прийде отара, то й не впізнають вівці свого водопою: де вчора місили багно, сьогодні стало сухо та чепурно, а скособочену сталеву їхню ринву хтось підважив, підняв, аж вітерець тепер попід нею провіває... (О. Гончар);
Вітерець ані провіє – повітря гаряче стоїть на одному місці (Панас Мирний);
// Обдавати подувом рухомого повітря.
Проти вітру пасе череду пастух. Вітер освіжа тварину, провіва... (К. Гордієнко);
Надворі хворому полегшало. Різкий вітер провівав благенькі ноші (Я. Качура);
// чим і без дод., безос. Продувати протягом.
В сінях камениці було холодно, провівало (І. Франко).
2. що і без прям. дод. Подувом рухомого повітря очищати зерно від полови й сміття.
А он господар на тоці Весь день без втоми і без тями Із сином промахав ціпами, Провіяв намолот і власним Очам не вірить (І. Франко);
Наставив [Нагнибіда] руку, полови гребнув і провіяв над долонею (А. Головко);
Молотили хліб ціпами, зерно провіювали лопатами (з мемуарної літ.);
Зволожене насіння підсушують, перелопачують, провіюють і розстеляють тонким шаром у відповідно обладнаних зерносховищах (з наук. літ.).
Словник української мови (СУМ-20)