прогарцювати
ПРОГАРЦЮВА́ТИ, ю́ю, ю́єш, док.
1. що і без прям. дод. Проїхати, проскакати верхи на коні гарцюючи.
Він побачив, як перед полками .. на білому коні прогарцював невисокий, широкоплечий вершник і за мить зник в юрбі (П. Кочура);
Гнат прогарцював прощальне коло по двору, зупинився у воротях, зняв карабін і вистрелив п'ять разів у повітря (Григорій Тютюнник).
2. що, перен., розм. Виконати у швидкому темпі (танець).
– Вже ні метелиці не потанцює, ні козачка з парубком не прогарцює (О. Бодянський).
Словник української мови (СУМ-20)