прогледіти
ПРОГЛЕ́ДІТИ, ПРОГЛЯ́ДІТИ, джу, диш, док., розм.
1. що і без прям. дод. Неуважно дивлячись, спостерігаючи, не помітити, пропустити когось, щось.
– Дивись після того в яснії оченята, так і дорогу прогледиш!.. (Марко Вовчок);
Задумався [Андрій] і прогледів, коли Надія з хвіртки вийшла разом з сином (С. Чорнобривець);
Никають [хуторяни] по закапелках, щоб дечого прихованого не прогледіти (Григорій Тютюнник);
// Залишити що-небудь поза увагою.
А настане ніч Купала, – Тую ніч не прогляди І поки ще мла не впала – В ліс до папороті йди (Я. Щоголів).
2. Глядіти (у 1 знач.) якийсь час.
Закидати в море вудки дуже забавна штука. Зириш на той поплавок, очей з нього не спускаєш і не помітиш, як майже увесь день прогледів (В. Логвиненко).
◇ (1) Прогле́діти (прогля́діти, продиви́тися) [всі] о́чі – втомитися від виглядання, очікування кого-небудь звідкись.
В той день Оксана прогледіла на дорогу всі очі (П. Панч);
Впала ніч... шакали виють... Вітер... Мов зима! Я всі очі прогляділа, – Милого нема (А. Кримський).
Словник української мови (СУМ-20)