проголосити

ПРОГОЛОСИ́ТИ¹, ошу́, о́сиш, док.

1. Голосити (див. голоси́ти¹) якийсь час.

– Он учора, як сова та, як сич, цілу ніч простогнала та проголосила (Панас Мирний).

2. що і без прям. дод., перен. Проказати що-небудь тоном, подібним до голосіння (у 1 знач.).

– Ох, моя квіточко рожевая! Яка то гірка твоя доля! – зітхнула, проголосила бабуся, цілуючи Орисю в головку (М. Старицький).

ПРОГОЛОСИ́ТИ² див. проголо́шувати.

Значення в інших словниках

1. проголосити — проголоси́ти 1 дієслово доконаного виду голосити якийсь час; сказати плаксивим тоном проголоси́ти 2 дієслово доконаного виду оголосити  Орфографічний словник української мови
2. проголосити — I -ошу, -осиш, док. 1》 неперех. Голосити (див. голосити I) якийсь час. 2》 перех. і без додатка, перен. Проказати що-небудь тоном, подібним до голосіння (у 1 знач.). II див. проголошувати.  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. проголосити — ВИГОЛО́ШУВАТИ (публічно звертатися до когось із промовою, привітанням, тостом і т. ін.), ПРОГОЛО́ШУВАТИ, ПРОМОВЛЯ́ТИ, ОРА́ТОРСТВУВАТИ, ПРОГОВО́РЮВАТИ, ПРОКА́ЗУВАТИ, ПРОРІКА́ТИ поет., уроч., РЕКТИ́ заст., поет., ВІЩА́ТИ заст., уроч., ВИРІКА́ТИ заст.  Словник синонімів української мови
4. проголосити — ПРОГОЛОСИ́ТИ¹, ошу́, о́сиш, док. 1. непергх. Голосити ( див. голоси́ти¹) якийсь час. — Он учора, як сова та, як сич, цілу ніч простогнала та проголосила (Мирний, III, 1954, 98). 2. перех. і без додатка, перен.  Словник української мови в 11 томах
5. проголосити — Проголоси́ти, -шу́, -сиш гл. Проплакать. Проголосила ввесь день.  Словник української мови Грінченка