прогрівати
ПРОГРІВА́ТИ, а́ю, а́єш, недок. ПРОГРІ́ТИ, і́ю, і́єш, док., що.
1. Застосовуючи тепло, нагрівати що-небудь як треба, цілком, повністю.
Консервовану квасолю перекладають у каструлю разом з рідиною, прогрівають, відціджують і заправляють вершковим маслом (з наук.-попул. літ.);
Помилка Кальниболоцького полягала в тому, що він, не зумівши прогріти наскрізь заліза, спалив його і коли почав варити, у нього нічого не вийшло... (І. Сенченко);
// Зігрівати що-небудь якоюсь мірою, віддаючи йому власне тепло.
Це весна. Нехай буяє повінь! Хай проміння землю прогріва (П. Воронько);
Влітку сонце нагріває поверхню [тундри], але ще не настільки, щоб прогріти її на велику глибину (з навч. літ.);
// Повертати втрачене тепло замерзлому тілу або його частинам.
Змерзлий [Костюк] сидів біля грубки, сьорбав із кухлика чай. – Прогріваю себе, – пожартував він, – з усіх боків: зовні і зсередини (А. Головко);
// Примушувати працювати (охолоджений мотор).
Десь глухо гуло: то шофери прогрівали мотори (Є. Кравченко).
2. перен. Утішати, підбадьорювати кого-небудь співчуттям.
Найбільше людей скупчувалось навколо Тимофія Горицвіта. Він мовчки ішов зі своєю чистою кроковкою і чув на собі сотні очей, одні прогрівали його надіями [на землю], інші просвердлювали злобою (М. Стельмах).
Словник української мови (СУМ-20)