прогрівати
ПРОГРІВА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ПРОГРІ́ТИ, і́ю, і́єш, док., перех.
1. Застосовуючи тепло, нагрівати що-небудь як слід, цілком, повністю.
Консервовану квасолю перекладають у каструлю разом з рідиною, прогрівають, відціджують і заправляють вершковим маслом (Укр. страви, 1957, 216);
Помилка Кальниболоцького полягала в тому, що він, не зумівши прогріти наскрізь заліза, спалив його і коли почав варити, у нього нічого не вийшло… (Сенч., Опов., 1959, 19);
// Зігрівати що-небудь якоюсь мірою, віддаючи йому власне тепло.
Це весна. Нехай буяє повінь! Хай проміння землю прогріва (Воронько, Мирний неспокій, 1960, 89);
Влітку сонце нагріває поверхню [тундри], але ще не настільки, щоб прогріти її на велику глибину (Фіз. геогр., 5, 1956, 124);
// Повертати втрачене тепло замерзлому тілу або його частинам.
Змерзлий [Костюк] сидів біля грубки, сьорбав із кухлика чай. — Прогріваю себе, — пожартував він, — з усіх боків: зовні і зсередини (Головко, II, 1957, 526);
// Примушувати працювати (охолоджений мотор).
Десь глухо гуло: то шофери прогрівали мотори (Є. Кравч., Квіти.., 1959, 31).
2. перен. Втішати, підбадьорювати кого-небудь співчуттям.
Найбільше людей скупчувалось навколо Тимофія Горицвіта. Він мовчки ішов зі своєю чистою кроковкою і чув на собі сотні очей, одні прогрівали його надіями [на землю], інші просвердлювали злобою (Стельмах, II, 1962, 131).
Словник української мови (СУМ-11)