прозрівати
ПРОЗРІВА́ТИ, а́ю, а́єш, недок. ПРОЗРІ́ТИ, і́ю, і́єш, док.
1. Ставати зрячим; протилежне сліпнути.
Був Іван схожий на сліпого, що з кожним днем прозрівав і видючішими очима починав дивитися на світанок (С. Чорнобривець);
В березні – квітні, а в Карпатах – у травні вовчиця народжує 6–8, а іноді 12 і більше сліпих вовченят .. На 10–14 день вовченята прозрівають (з наук.-попул. літ.);
Туман пустила [Юнона], Що був [Турн] невидим нікому; І сам нікого тож не бачив, Но послі [потім], як прозрів, кулачив Рутулян (І. Котляревський);
// у сполуч. зі сл. очі. Ставати видючими.
[Меланка:] Дядечку мій любий, О, як би я жадала, щоб вони Прозріли знов, твої прекрасні очі (І. Кочерга);
// перен. Починати розуміти, усвідомлювати те, що було незрозумілим, неусвідомленим раніше.
А літа тихенько крались І сльози сушили. Сльози щирої любові; І я прозрівати Став потроху... Доглядаюсь, – Бодай не казати! Кругом мене, де не гляну, Не люди, а змії... (Т. Шевченко);
[Мессія:] Вони сліпі, вони ще не прозріли, самого слова мало їм для віри, їм треба діла (Леся Українка).
2. що, перен. Помічати, відкривати що-небудь, раніше приховане.
А на давнім пожарищі Іскра братства тліла, Дотлівала, дожидала Рук твердих та смілих, – І дождалась... Прозрів єси [Ян Гус] В попелі глибоко Огонь добрий смілим серцем, Смілим орлім оком! (Т. Шевченко);
– Пісня ніколи лихому не вчить, – говорить Мовчан .. – Через ту пісню я й світ правди прозрів (І. Волошин);
// Передбачати події, чиїсь учинки і т. ін.
Кепський був політик із пана Потоцького. Як поганий шахіст, він бачив тільки даний хід противника і не володів секретом прозрівати наступні (Г. Хоткевич);
Та тільки прозріла Мати Енеєва смерть найсумнішу, якою загинуть Має Понтифік; як тільки криваву побачила змову, – Зблідла (М. Зеров);
Раптом Максимові пригадалися думки з Шевченкового щоденника про Фультона і Уатта. “Як умів мудрий поет так прозріти майбутнє ..”, – подумав Максим (Н. Рибак).
Словник української мови (СУМ-20)