проломлюватися
ПРОЛО́МЛЮВАТИСЯ, ююся, юєшся, недок., ПРОЛОМИ́ТИСЯ, ломлю́ся, ло́мишся; мн. проло́мляться; док.
1. Від ударів певної зовнішньої сили або під вагою продавлюватися, руйнуватися.
Насупроти столу, між череватою пічкою й другою стіною, притулився піл з чотирьох тоненьких драничок, таких хистких, що вони хиталися та вгиналися й тоді, як хто до їх підходив, немов перестерігали не накладувати [накладати] на їх нічого, щоб, бува, не проломилися (Панас Мирний);
До чого ж легко зітхнулося б Вадикові, якби опинився він зараз хоча б на один поверх нижче. Але підлога під ним, на жаль, не проломилася (Ю. Шовкопляс);
Новий залізобетонний міст на їхніх очах просів, проломивсь, з гуркотом завалився: вода збила бики (О. Гончар);
// Власною вагою ламаючи що-небудь ламке, крихке, утрачати під собою опору; провалюватися.
– Глядіть, тату, щоб ви справді не проломилися на цьому льоду! (І. Волошин).
2. Долаючи перешкоди, із зусиллям прокладати собі шлях, дорогу.
Почулося нетерпляче сопіння, могутня вогнисто-руда туша, віючи на хлопців нетерплячою жаротою, проломлювалася просто на галявинку (П. Загребельний).
Словник української мови (СУМ-20)