проломлювати
ПРОЛО́МЛЮВАТИ, юю, юєш, недок., ПРОЛОМИ́ТИ, ломлю́, ло́миш; мн. проло́млять; док., що.
1. Ударами, пострілами і т. ін. робити отвір у чому-небудь, продавлювати щось; пробивати, продірявлювати.
– Народ висадив браму і проломив стіну! – крикнули в палаці (І. Нечуй-Левицький);
[Загуба:] Живучий, чорт... [Роман:] А ти ж як думав? Гепнув раз та й годі! Ге, в мене череп міцний, – одним махом не проломиш... (Я. Мамонтов);
Бояри й воєводи власноручно проломили поміст у горниці (П. Загребельний);
* Образно. Чого їй за себе боліти, коли все, що було доброго та живого в душі, так перетрухло та перемліло, такою корою покрилося, що нічому вже проломити її (Панас Мирний).
2. Те саме, що прола́мувати 2.
* Образно. – Панове – розпочав тихим, спокійним голосом Іван .. – буря здвигається і над нашою країною, проломлює собі свобідну дорогу (П. Колесник);
Почув цю звістку Йван, панотців наймит, та й обібрався проломити Славкові дорогу [в люди] (Л. Мартович).
3. перев. док., перен., розм. Зламавши опір, проникнути, пробитися крізь що-небудь.
Головна ж сила [лучників] мала стояти при входових дверях, щоб, у разі потреби, проломити ряди напасників (І. Франко).
Словник української мови (СУМ-20)