простак
ПРОСТА́К, а́, ч.
1. розм. Простодушна, нелукава, трохи наївна людина.
Мара .. уперше уважно розглянув тестя. Тесть, розуміється старий, не нашого покрою, але він, видно, глибоко демократичний і простак (Б. Антоненко-Давидович);
Дивакуватий і веселий Юрко – далебі не простак. Його дума важка і гостра, ритми серця тугі й напружені (Ю. Мушкетик);
Іван вирішив не бути простаком і хитрощам священика протиставити хитрощі свої, хлопські (Д. Бедзик).
2. театр. Амплуа актора, який грає простодушну, нелукаву, трохи наївну людину; актор, який виконує такі ролі.
3. заст. Простолюдин.
Не дізнав [Іван] ані одної з тих прикростей, яких годі устерегтися кождому сільському простакові, котрий попаде на службу в панськім дворі (І. Франко);
Гості розсілися так, що за одним столом були пани, за другим – простаки (з казки).
Словник української мови (СУМ-20)