простакуватий
ПРОСТАКУВА́ТИЙ, а, е.
1. Простодушний, нелукавий, трохи наївний.
Відрізнювався [відрізнявся] він [К. Соленик] від других тим, що в грі його особистість українця виявлялась не простакуватою, млявою і наївною аж до глупоти, а повною внутрішнього життя і значення, хоч іноді й ховаючою свій розум під маскою простоти (І. Франко);
Опинившись у Каховці, Сердюки раптом виявили неабияку спритність, показавши, що вони не такі вже простакуваті, якими здавалися криничанам раніше (О. Гончар);
// Розумово обмежений; недалекий.
Я більше слухав, як говорив, бо боявся, аби з мене не виліз занадто вже дурний та простакуватий мужик (Л. Мартович);
Білограй з тих, у яких девіз – бери од життя все. Вважає всіх простакуватими (Ю. Мушкетик).
2. Який має нічим не примітну, ординарну, звичайну зовнішність.
Його [Меншикова] гарне обличчя з легкою іронією погордою гляділо на п'яних офіцерів. Невеличкий, дрібний, хоч дуже правільно збудований, виглядав дивно поміж здоровенними, простакуватими постатями своїх підчинених [підлеглих] (Б. Лепкий);
// Надто звичайний, простий, неінтелігентний.
Колись він був Кирилом Івановичем Самійленком, але з того часу, як він почав, диктуючи переписчикові, писати вірші .. йому здалося трохи недоречним його простакувате ім'я Кирило, й він тепер називає себе Карлом (Б. Антоненко-Давидович).
Словник української мови (СУМ-20)