простромлювати
ПРОСТРО́МЛЮВАТИ, юю, юєш, недок., ПРОСТРОМИ́ТИ, стромлю́, стро́миш; мн. простро́млять; док., кого – що
1. Проколювати наскрізь чим-небудь когось, щось.
Я вже.. простромлював серединку [іграшки], як зненацька біля мого вуха озвався голос: – Та й гарний же в тебе ніж! (Б. Грінченко);
От-от бугай настигне; от-от простромить рогом наскрізь Максимову спину... (Панас Мирний);
Гайдамацька шабля простромила Борухові горло (Я. Качура);
* Образно. Серед піщаних кучугур простромили небо стріли кранів (з газ.).
2. розм. Просовувати щось куди-небудь.
До кабінету, як щур, у відхилені двері простромив голову прилизаний чоловік (А. Головко);
Хлопці мають тягти жеребки...Коли наломано вже сірників і вкинуто в хустку, а ту хустку затиснуто в жменях, лишаючи лише вузьку щілину, щоб простромити пальці й узяти жереб, .. – виявляється, що жеребків уже тягти нікому (І. Багряний).
◇ (1) Ку́рці ні́де (нема́є де) голови́ простроми́ти – дуже тісно, багато кого-небудь.
– Он у Гордія Кошари, ото сім'я. Як сядуть навколо столу обідати – курці немає де голови простромити (Григір Тютюнник);
(2) Простроми́ти по́глядом (очи́ма) кого – подивитися на кого-небудь дуже неприязно, вороже.
Горбоносий Галабурда.. простромив гострим роз'ятреним поглядом кошового (С. Добровольський);
Гаврило не скоро спитав: – Це ти, блазню, промовив? Кажи! Га? От саме тоді один одного простромили вони ненависними очима (І. Микитенко).
Словник української мови (СУМ-20)