професор
ПРОФЕ́СОР, а, ч.
1. Найвище вчене звання, що надається найбільш кваліфікованим викладачам вузів та працівникам наукових установ і лікувальних закладів, що керують науково-дослідною і лікувальною роботою; посада, яку займає людина з цим званням;
// Особа, яка має це звання, займає цю посаду.
Політичні обставини викинули з Росії професора Київського університету Михайла Драгоманова, і він емігрував (М. Коцюбинський);
В цьому році кінчаю й тоді не знаю, що далі робити. Мої професори кличуть мене зостатися при університеті (М. Іващенко);
Лікарська робота, як висловився колись у медінституті один професор, – не реміфсництво, а мистецтво, творчість, поклик (Б. Антоненко-Давидович);
Вона знайомилася з хімією з праці професора Гайєра (В. Винниченко);
Розважаючи пасажирів і пишаючись своєю ерудицією, якийсь професор історії .. викладав, як легенду, історичну довідку про перших-найперших каторжників Сибіру (І. Багряний);
Особливо він пильнував за лікарями, і коли старенький професор йшов обходом по госпіталю із притихлим почтом медицини в білих халатах, він не зводив із нього очей (Григорій Тютюнник);
* У порівн. Урочистий і діловий, мов старий професор, великий, чорний бабуїн серед жартів і вигуків мішав ложкою в сроібному пугарі розтерті з медом трояндові пелюстки (Н. Королева);
// жарт. Великий знавець якої-небудь справи.
– Косити тебе не треба вчити, бо ти в цьому професор (М. Томчаній).
2. заст. Учитель.
– Грицю! – сказав батько.. – Видиш оту хату?.. Пам'ятай собі, се школа.. Сюди будеш ходити вчитися.. Справуйся добре, не пустуй, пана професора слухай (І. Франко).
Словник української мови (СУМ-20)