прохід
ПРОХІ́Д, хо́ду, ч.
1. Дія за знач. прохо́дити 1, 3, 6.
2. Місце, де можна проходити, просуватися, проникати крізь що-небудь, між кимсь, чимсь.
Молоді хлопці й дівчата бігають в проходах межи лавками, розносячи воду, напої, наїдки, квітки (Леся Українка);
Дим почав клуботатись над припічком, шукав проходу (Панас Мирний);
У партері не було вже місць, тиснулись у проходах (Б. Антоненко-Давидович);
Наші сапери робили проходи в мінному полі (Ю. Яновський);
Нарешті впала остання перепона. Вода з страшною силою ринула у вільний прохід (О. Десняк);
До лісу був невеличкий прохід – спад Татарки і берег озера (Б. Харчук);
// Канал, частина порожнистого органа (в живому організмі).
Носоглотковий прохід;
Слуховий прохід.
3. спец. Процес знімання одного шару металу.
Глибина різання – це товщина шару металу, що зрізується за один прохід різальним інструментом (з навч. літ.).
4. діал. Прогулянка.
Поговоривши з гістьми, пан директор.. вийшов на прохід у село (О. Маковей);
Робили ми чимало проходів, раз заїхали високо на гору Німчич (Леся Українка);
– Нам полагається [належить] по інструкції [за інструкцією] півгодини на прохід, а я й п'яти хвилин не гуляв (В. Винниченко).
Словник української мови (СУМ-20)