прочахати
ПРОЧАХА́ТИ, а́є, недок., ПРОЧА́ХТИ, ПРОЧА́ХНУТИ, хне, док.
1. Втрачаючи тепло, ставати холодним.
– А ви галушок наварили? – Вже й прочахли десь-то. – Нічого, голодні поїдять і холодне (М. Стельмах);
– А чай прочах! – сказав Тарас, сьорбнувши з чашки (Василь Шевчук);
* Образно. Безшабашний виріс [Антось], севастопольська гауптвахта від нього не прочахала (О. Гончар);
// перен. Заспокоюватися, вгамовуватися (перев. про сильні почуття).
Гнів у Марка вже почав прочахати, і в цій історії він зараз уже бачив і смішне (М. Стельмах);
Як мало змінили її ці три роки! Хіба що змужніла, хіба що в очах Віддавна відомий дитячий неспокій, Прихований глибоко, ще не прочах (Л. Первомайський);
Полум'яний дід довго не міг прочахнути. Він був пристрасний воїн і випивав після бійки добрий глек холодної води (О. Довженко).
2. Втрачати навесні вологу, просихати (про землю).
Почекавши, поки земля прочахне, подалась [Настя] з дитиною в город одвідати Гната (М. Коцюбинський);
Теплий ґрунт вже глибоко прочах (В. Мисик).
Словник української мови (СУМ-20)