проїзд
ПРОЇ́ЗД, у, ч.
1. Дія за знач. прої́хати, проїжджа́ти¹, проїзди́ти.
Все забавляло, тішило і радувало Івана. Забавляла його візницька служба, а особливо часті проїзди по многолюдних [багатолюдних] містових вулицях (І. Франко);
Багато з них [хлопців], не маючи грошей на проїзд, забилися сюди пішки (С. Олійник);
То був справник, слідователь [слідчий], стряпчий. Кріпаки при їх проїзді, низько схиляючи голови, здоровкалися (Панас Мирний);
По боках арки – два постаменти, вкриті парчею; там стоятимуть двоє дівчат [дві дівчини] і триматимуть довгу гірлянду трояндову, щоб у момент проїзду князя кинути ту гірлянду до коляски (Г. Хоткевич).
2. Місце, яким проїжджають куди-небудь.
Багіров кидався в різні боки, шукаючи кращого проїзду. Скрізь було однаково. Лише в одному місці він натрапив на польову більш-менш тверду доріжку між виноградниками (О. Гончар);
Для пожежної безпеки зона зберігання автомобілів повинна мати кілька воріт, які вільно відчиняються, проїзди і проходи не можна захаращувати (з навч. літ.);
// Невелика вулиця, що з'єднує дві інші вулиці; провулок.
Зовсім поблизу, тільки через проїзд, одначе за подвійними мурами .. в бастіоні ще петровських часів, – авіатори, мотористи й техніки обслуги .. долали свої солдатські нічниці піснею (Ю. Смолич).
Словник української мови (СУМ-20)