прядив'яний
ПРЯДИВ'Я́НИЙ, а, е.
Прикм. до пря́диво 1.
Свирид ще молодий чоловік, довгобразий, білявий, білі його уси гостро опадали наниз, мов прядив'яні пасма (Панас Мирний);
Вона підійшла до нього збоку і намиленим прядив'яним віхтем стала натирати спину (Григорій Тютюнник);
// Вигот. з прядива.
– Ой канате, канате, рідний наш брате! Ніде ми тебе не кинемо, скрізь понесемо з собою! Прядив'яний, жалив'яний [кропив'яний], ти нам дорожчий, аніж був би кутий із щирого золота (О. Гончар);
На вулиці лунко ляснув прядив'яний батіг пастуха, замукала різномаста череда (М. Стельмах).
Словник української мови (СУМ-20)