пузатий
ПУЗА́ТИЙ, а, е, розм.
1. З великим животом; товстий.
За богами – панства, панства В серебрі та златі! Мов кабани годовані – Пикаті, пузаті!.. (Т. Шевченко);
Книжки Федько прив'язав собі на животі і закрив кожушком. Смішно було дивитися що він став такий пузатий (В. Винниченко);
Шибонув його з пістоля в лице пузатий курінний... Упав козак... (В. Сосюра);
Молодий хлопець сидів, охляп на низенькій пузатій конячині (О. Копиленко).
2. перен. Низький і широкий, з опуклими, випнутими боками (про предмети).
Червоне зарево [заграва] полум'я гоготить у пузатій порепаній грубі (Панас Мирний);
Закутались пані і пан.ю а маленьких дітей посадили напроти; пузаті чемодани звисали за спинкою саней (М. Івченко);
Щоб спекти хліба, була здоровенна з пузатим комином піч, яка починалась від дверей і займала мало не всю стіну (В. Винниченко);
На столі вже пузатий чайник пирхає, що аж покришка бряжчить (О. Донченко);
Взяв [Карпо] під пахву пузатий портфель, пішов з установи додому (А. Шиян).
Словник української мови (СУМ-20)