пурпур
ПУ́РПУР, у, ч.
1. Фарбувальна речовина червоно-фіолетового кольору, яку добували в давні часи із залоз морського молюска.
В термах оргія. Горять Чертоги пурпуром і златом, Куряться амфори (Т. Шевченко);
Мишенята Розташувались в заможному домі, де килими пишні Пурпуром ясним горіли по ложах слонової кості (М. Зеров);
Червону фарбу пурпур в давнину добували з молюска (з наук.-попул. літ.);
* У порівн. Пурпуром сонце на сході горить (І. Франко);
Поля, де колос клониться тяжкий, Сади в плодах, мов пурпур огняний, .. – Це наше все, і це відстоїм ми (М. Рильський);
На білім кленовім тлі червоніє барбарис. А від ного, як одсвітами, легким пурпуром повились стьожки вгору (М. Івченко).
2. Стародавня дорога тканина, пофарбована цією речовиною, а також одяг та інші речі з цієї тканини.
[Егіст:] Вона не важиться ступать на пурпур, бо тямить, що не личить се рабині (Леся Українка);
Писав він і про царів, здирав з них лаври, пурпур.., показував їх у всій їх потворній та огидній наготі (З. Тулуб).
3. Темно-червоний або яскраво-червоний колір з фіолетовим відтінком; багрянець.
Часом набіжить на синє небо одна хмарка, вхопить на себе промінь сходячого сонця, прикраситься, вбереться в розкішні кольори, в золото, в пурпур, в веселі рожеві фарби (І. Нечуй-Левицький);
Завтра цвіт рясний троянди скине вповиття своє, Пурпуру пелюсток ніжних .. Вже не буде крить надалі під замкнутим пуп'янком! (М. Зеров).
Словник української мови (СУМ-20)