пухкенький
ПУХКЕ́НЬКИЙ, а, е.
Пестл. до пухки́й.
Земля пухкенька, під ногами хрустить м'якеньке бадилля (С. Васильченко);
– Маєте. Оце й усе, що є, – винесла вона ще раз окрайок пухкенького хліба (Олесь Досвітній);
Чіпка – сам не свій... так йому любо, що вона доторкнулася до його виду своєю біленькою, пухкенькою рукою... (Панас Мирний);
Мурашкова притулила свою смугляву руку з довгими тонкими пальцями до Саниних білих пухкеньких ручок (І. Нечуй-Левицький);
Дівчина невинно вимовляє страшні речі, вона ще не здає собі справи в жахливій суті тих слів, що так наївно проказують її пухкенькі рожаїсті вуста (Б. Антоненко-Давидович);
Немовля раз у раз дригає своєю пухкенькою ніжкою, і з ясел летить золота солома (М. Хвильовий);
Маленький, пухкенький, схожий на пампушку (тільки без часнику), Біднина ступав за одним Ярославовим кроком два (Ю. Мушкетик);
Ніжний, ніжний, з м'якенькою блискучою шерсткою, жеребчик чорненький... Такий тендітний, з кучерявеньким хвостом, з пухкенькою гривкою... (Остап Вишня).
◇ (1) Неха́й земля́ бу́де пухке́нькою (д) див. земля́;
(2) Неха́й земля́ пухке́нькою (д) див. земля́;
[Хай, неха́й] земля́ [бу́де] пу́хом (перо́м, пухке́нькою, легка́) див. земля́.
Словник української мови (СУМ-20)