пуща
ПУ́ЩА, і, ж.
Великий, густий, дрімучий ліс; хащі.
Сокири й Топори затіяли войну [війну], Гай хочуть сплюндрувать і пущі всі пошкодить (Є. Гребінка);
По Печерській горі росла тоді скрізь дика пуща. Дорога через ту пущу була дуже трудна (П. Куліш);
По сих непролазних пущах, певно, ніколи не ступала людська нога (М. Коцюбинський);
Пущі такі кругом села були, що не продерешся, пальця не просунеш (О. Стороженко);
Ліс був густий, справжня пуща (О. Донченко);
На півночі України широкою смугою простяглося Полісся – низина, перерізана річками й озерами, між якими лежать численні болота та лісові пущі (з наук. літ.);
* Образно. По обіді він вийшов за ворота певним кроком людини, що знайшла своє місце в пущах світобудови (В. Підмогильний);
* У порівн. [Тетяна:] Ми тут в слободі живемо, як у пущі... (М. Кропивницький);
// перен. Глушина, відлюдне місце.
Ясь підвівся і почав прощатись. Дами заворушились і просили навідуватись до їх в їх сільську пущу (І. Нечуй-Левицький).
Словник української мови (СУМ-20)