підпорядковувати
ПІДПОРЯДКО́ВУВАТИ, ую, уєш, недок., ПІДПОРЯДКУВА́ТИ, у́ю, у́єш, док., що, кому, чому.
1. Ставити у залежність від кого-, чого-небудь.
Зробивши композиційним центром роману історію сільського юнака Юрка Крука, П. Козланюк підпорядковує ідейному задумові усі елементи сюжетного розвитку (з наук. літ.);
// Примушувати діяти відповідно до чого-небудь, у залежності від чогось.
Він умів усе підпорядковувати одній меті (А. Трипільський).
2. Передавати у чиє-небудь відання, під чиєсь керівництво, начало.
Потім очі його [царя Петра Олексійовича] спалахують, коли мовить про те, що мале військо будь-що годиться підпорядкувати армії (Г. Колісник);
В XVII столітті храм підпорядкували Лаврі (з газ.).
3. лінгв. Ставити у синтаксичну залежність, приєднувати способом підпорядкованості.
Т. Шевченко в російських повістях не завжди підпорядковує дієприслівниковий зворот дієслову-присудку, лишаючи за ним фактично самостійну присудкову функцію (з наук. літ.).
Словник української мови (СУМ-20)