підробляти
ПІДРОБЛЯ́ТИ, я́ю, я́єш і ПІДРО́БЛЮВАТИ, юю, юєш, недок., ПІДРОБИ́ТИ, роблю́, ро́биш; мн. підро́блять; док., що.
1. Виготовляти фальшиву подобу чого-небудь.
З наказу Цимбалюка він дістає в гітлерівській управі чисті бланки з німецькими печатками, посвідки для підпільників, підробляє документи (Д. Бедзик);
Дурив [Славко] лиш родичів, що має всі іспити [складені], а свідоцтва підробив сам (Л. Мартович);
// Робити подібним до чого-небудь природного, вродженого.
Особливо любив я підробляти голос і рухи різних знайомих людей (Л. Смілянський);
Говорять, що людину можна розпізнати по посмішці .. Навіть плач можна підробити, але посмішку – ні. Бо посмішка, то душа людини (Ю. Мушкетик).
2. що, чим і без дод., розм. Заробляти додатково до основного прибутку або мати тимчасові, випадкові заробітки.
Невістка завжди в клопоті, вдома господарство, а ввечері бігала в креслярську майстерню, де підробляла гроші (Н. Рибак);
Вона готувалася на режисера-постановника, навіть, здається, підробляла трохи режисурою по робітничих клубах (Ірина Вільде);
– Та я тут [на будівництві] недавно. Приїхав трохи підробити, – цідив [Канушевич], як крапельки, слово по слову, ніби йому було важко говорити (Г. Коцюба).
3. розм. Робити ще трохи, додавати до зробленого раніше.
Підроби вареників, а то нестане (Сл. Б. Грінченка).
◇ (1) Підробля́ти / підроби́ти ру́ку чию – писати почерком, дуже схожим на чий-небудь.
[Зося:] Як добре підробляєш ти Богунову руку, ну, ніби він пише... (О. Корнійчук).
Словник української мови (СУМ-20)