підхоплювати
ПІДХО́ПЛЮВАТИ, юю, юєш, недок., ПІДХОПИ́ТИ, хоплю́, хо́пиш; мн. підхо́плять; док., кого, що і без прям. дод.
1. Хапати, брати руками або рукою, щоб підняти чи підтримати кого-, що-небудь.
[Панас:] Я не встою на ногах .. (Заточується. Маруся й Настя підхоплюють його під боки й садовлять) (І. Нечуй-Левицький);
У юрбі моя сестра .. Вона хитається, і люди її підхоплюють, несуть... (В. Сосюра);
Льока зумів вчасно підхопити знепритомнілу вдову, дістав склянку води (Ю. Мокрієв);
* Образно. Коли одна з них [вогняних гір] падала, друга підхоплювала її, здіймалась догори (М. Коцюбинський);
// Схоплювати кого-, що-небудь у момент льоту, падіння; ловити.
Він підкинув того каменя вгору та й підхопив (з казки);
– Чому ти не хотів ізо мною говорити? – пита дівчинка, кидаючи [опуку] та підхоплюючи (Марко Вовчок);
// Різко, поспішно брати, захоплювати що-небудь.
Кран підхоплював великі жолоби-мульди, сповнені шматків металу і флюсів (В. Собко);
Одна царедворка підхопила намисто на золоту тарілку й подала князівні (І. Нечуй-Левицький);
Головатий підхопив під пахву невеличкий баклажок (С. Добровольський);
// Брати з собою мимохідь або легко, невимушено.
Відстрілявшись, біляки підхоплюють кулемет і знову чухрають (О. Гончар);
Дівчина, .. вставши з трамвая, оглянулась на всі боки і, підхопивши невеличкий чемодан, заспішила до університету (І. Цюпа);
// Підбирати, піднімати чи підв'язувати, прикріплювати що-небудь довге або те, що опускається.
Підхопити волосся стрічкою.
2. перен. Швидко сприймати, легко засвоювати.
Її жива уява підхоплювала кожде слово Грозицької і перетворювала його на живі картини (І. Франко).
3. перен., розм. Брати з собою як попутника.
Десь через півгодини одна з автомашин підхопила Захара з чемоданом і привезла його до контори (Іван Ле);
Комбатів ординарець, женучи “впорожні” засідланого коня своєму “хазяїнові”, десь підхопив і Шуру попутно (О. Гончар).
4. Нести силою свого руху (про воду).
Течія підхоплює і виносить айсберги далеко від місця їх утворення (з навч. літ.);
Тимофій не чує, як вода кам'янить натруджені жили, .. як підхоплює течія його і несе на широке плесо... (М. Стельмах);
Вода підхопила човни й неначе кинула їх униз (І. Нечуй-Левицький);
Соломія відпустила шворку, і колоди, з яких був зв'язаний її пліт, підхопила вода і кинула в темінь (С. Голованівський);
// Стрімко вирушаючи з місця, тягнути за собою екіпаж або встигати за іншим (про коней).
Коні дружно підхопили легкий екіпаж;
// без прям. дод. Стрімко зриватися з місця, прискорюючи біг.
Степан знов став поганяти коні. Вони зразу підхоплювали, потім швидко приставали та й ішли собі ходою (Дніпрова Чайка);
Воза не тягне [коняка]! .. “Нічого, у нас побіжить!” І як сіли, як гикнули, як свиснули, так вона, шельма, як метельнула хвостом, як підхопила, кометою понеслась... (О. Гончар).
5. Продовжувати, підтримувати що-небудь, почате іншими.
Круглову особливо приємно, що вся команда підхоплює приклад Цимбала (І. Багмут);
Метод Багірова незабаром підхопили всі (О. Гончар);
// Приєднуватися до співу, розмови і т. ін.
Ми залюбки підхоплювали пісню, яку починала співати мати (з мемуарної літ.);
Затягла [Мотря]: “Ой чумаче, чумаче, хрещатий барвінку!” Дівчата й собі підхопили (Марко Вовчок).
6. перен., розм. Знайомитись з ким-небудь, здобувати чиюсь прихильність.
Дозналися вони тілько [тільки] тоді, як умер князь та як Пидоря, не дивлячись на її тридцять літ, підхопила собі двадцятилітнього молодця з міських міщан (Панас Мирний);
Поряд неї сіла й ота дівчинка. – Де це ви собі таку підхопили? .. – жартувала Катря (А. Головко);
// Діставати яку-небудь хворобу.
Люди умирають від хвороб .. після того, як вони протягом року, п'яти .. років харчувались просом, маїсом, .. чорною квасолею і за ці роки підхопили одну з тих хвороб, за якими криється хронічний голод (з наук.-попул. літ.).
Словник української мови (СУМ-20)