радний
РА́ДНИЙ¹, а, е, діал.
Радий.
– Радний бачити вас у себе, пане управитель, – привітав Герберу о. Федір у своєму кабінеті (С. Скляренко).
РА́ДНИЙ², ного, ч., іст.
У Галичині – член виборного органу місцевої влади.
Радні поволі стягалися до канцелярії (В. Стефаник);
Громадський уряд – це збірне місце найстатечніших господарів .. Сходилися радні і ті, що колись були в раді (А. Крушельницький).
РА́ДНИЙ³, а, е.
Прикм. до ра́да.
Коли рада вже зібралася, посередині радного кола, де стояла старшина, клали “клейноти”, відзнаки гетьманської влади – булаву і бунчук (з наук.-попул. літ.).
Словник української мови (СУМ-20)