радний
РА́ДНИЙ¹, а, е, діал. Радий.
◊ З ра́дної душі́ — з великим бажанням, охоче.
Семен був би з радної душі пішов, не так із цікавості.., як для того, щоби десь утекти від хати (Март., Тв., 1954, 113).
РА́ДНИЙ², ного, ч., іст. Те саме, що ра́дник 3.
Радні поволі стягалися до канцелярії (Стеф., І, 1949, 73);
Громадський уряд — це збірне місце найстатечніших господарів.. Сходилися радні і ті, що колись були в раді (Круш., Буденний хліб.., 1960, 216).
Словник української мови (СУМ-11)