ранений
РА́НЕНИЙ, а, е.
1. Дієпр. пас. до ра́нити.
[Кузьма:] На фронті був? [Тарас:] Три роки відрубав; два рази ранений, тричі контужений (О. Корнійчук);
// ра́нено, безос. пред.
Дорогою язикатий виконавець розказав їм, що “голову ранено, і хтозна, чи до ранку доживе. Там кровиці натекло – повна сільрада!” (Григорій Тютюнник).
2. у знач. прикм., розм. Те саме, що пора́нений 2.
На перон помалу на милицях, з забинтованою головою вийшов ранений солдат (О. Корнійчук);
Сидів [Марусяк] на камені. Ранена нога одноманітно щеміла (Г. Хоткевич);
// у знач. ім. ра́нений, ного, ч.; ра́нена, ної, ж. Людина, яка дістала поранення.
– Води! – попрохав ранений (М. Коцюбинський).
Словник української мови (СУМ-20)