рать
РАТЬ, і, ж.
1. У Київській Русі, а пізніше в Російській державі до XVIII ст. – назва війська, збройного загону.
[Ярослав:] Що ж, бій, так бій! Скликати зараз рать! Не в перший раз нам ворога стрічать (І. Кочерга);
Чи не слід нам розпочати, браття, – як співали в сиву давнину, – спів про те, як із своєю раттю вирушав князь Ігор на війну (Н. Забіла);
// Урочиста назва сучасного війська, збройного загону.
Радянські воїни, визвольна польська рать Нетлінну здобули в боях священних славу... (М. Рильський);
Зійшлась з околиць партизанська рать опівночі знайомими шляхами (М. Терещенко).
2. кого, чого і яка, перен. Величезна кількість кого-, чого-небудь однорідного.
О кодло підле і несите, Дурисвітів злостива рать! Чи правду нашу вам убити? Чи наше братство розбратать? (М. Рильський);
Він дивився на схід, на дерев зачаровану рать (С. Голованівський);
– Життя всього красу І навіть пісню солов'їв В забій в душі несу. Тому підземної пітьми Не зна шахтарська рать (М. Нагнибіда).
3. уроч. Битва.
Коли на Дніпрі чи в степу з'являвся ворог, водили [старійшини] людей на рать (С. Скляренко);
Не хвались, їдучи на рать, а хвались, їдучи з раті (прислів'я).
Словник української мови (СУМ-20)