рать

РАТЬ, і, ж.

1. У Київській Русі, а пізніше в Російській державі до XVIII ст. – назва війська, збройного загону.

[Ярослав:] Що ж, бій, так бій! Скликати зараз рать! Не в перший раз нам ворога стрічать (І. Кочерга);

Чи не слід нам розпочати, браття, – як співали в сиву давнину, – спів про те, як із своєю раттю вирушав князь Ігор на війну (Н. Забіла);

// Урочиста назва сучасного війська, збройного загону.

Радянські воїни, визвольна польська рать Нетлінну здобули в боях священних славу... (М. Рильський);

Зійшлась з околиць партизанська рать опівночі знайомими шляхами (М. Терещенко).

2. кого, чого і яка, перен. Величезна кількість кого-, чого-небудь однорідного.

О кодло підле і несите, Дурисвітів злостива рать! Чи правду нашу вам убити? Чи наше братство розбратать? (М. Рильський);

Він дивився на схід, на дерев зачаровану рать (С. Голованівський);

– Життя всього красу І навіть пісню солов'їв В забій в душі несу. Тому підземної пітьми Не зна шахтарська рать (М. Нагнибіда).

3. уроч. Битва.

Коли на Дніпрі чи в степу з'являвся ворог, водили [старійшини] людей на рать (С. Скляренко);

Не хвались, їдучи на рать, а хвались, їдучи з раті (прислів'я).