рать

РАТЬ, і, .ж.

1. У Київській Русі, а пізніше у Російській державі до XVIII ст. — назва війська, збройного загону.

[Ярослав:] Що ж, бій, так бій! Скликати зараз рать! Не в перший раз нам ворога стрічать (Коч., Я. Мудрий, 1946, 110);

Чи не слід нам розпочати, браття, — як співали в сиву давнину, — спів про те, як із своєю раттю вирушав князь Ігор на війну (Забіла, У.. світ, 1960, 159);

// Урочиста назва сучасного війська, збройного загону.

Радянські воїни, визвольна польська рать Нетлінну здобули в боях священних славу… (Рильський, III, 1961, 151);

Зійшлась з околиць партизанська рать опівночі знайомими шляхами (Тер., Ужинок, 1946, 35).

2. кого, чого і яка, перен. Величезна кількість кого-, чого-небудь однорідного.

О кодло підле і несите, Дурисвітів злостива рать! Чи правду нашу вам убити? Чи наше братство розбратать? (Рильський, II, 1960, 318);

Він дивився на схід, на дерев зачаровану рать (Голов., Близьке.., 1948, 159);

— Життя всього красу І навіть пісню солов’їв В забій в душі несу. Тому підземної пітьми Не зна шахтарська рать (Нагн., Вибр., 1957, 116).

3. уроч. Битва.

Коли на Дніпрі чи в степу з’являвся ворог, водили [старійшини] людей на рать (Скл., Святослав, 1959, 12);

Я тоді відповів: «Не хвались, їдучи на рать, а хвались, їдучи з раті» (Ленін, 38, 1973, 154).