рентген
РЕНТГЕ́Н, ч.
1. род. у. Те саме, що Рентге́нівське промі́ння (див. рентге́нівський).
– В підвалі, коло лікарні, наша рація. Я там дав німцям стільки перешкод – самий рентген чого вартий – дуже важко їм нас пеленгувати... (Ю. Яновський);
* Образно. Рентгеном самокритики я був просвічений не раз (П. Тичина);
// Просвічування цим промінням.
Панна Нонна зустріла мене, як завжди, радісно, оглянула мої зуби і на цей раз авторитетно визнала, що ніякого вже рентгену, ніякої пломби мені не потрібно (Ю. Збанацький);
// Знімок, зроблений у результаті просвічування цим промінням.
Мені видно, як на балконі лазить кленове листя, як перегортаються зелені ясенові пальці, мов малюнки з тінями рентгену (С. Васильченко).
2. род. а. Апарат для просвічування цим промінням.
– Хіба вони [лікарі] щось розуміють?!.. У районі рентген єсть, там би просвітили і побачили (Остап Вишня);
Потухав багряний колір. Водяно-зелена світилась хмара. Мутно світ стояв – немов він був просвічений з рентгена... (П. Тичина).
3. род. у. Одиниця дози (кількості) рентгенівського проміння або гамма-проміння.
Ступінь променевої хвороби залежить від дози радіації (вимірюваної в рентгенах), одержаної організмом (з наук.-попул. літ.).
Словник української мови (СУМ-20)