ретязь
РЕ́ТЯЗЬ, я, ч., заст.
Ланцюг.
[Гордій:] Прийшов, а хазяїн як почав мене ретязем катувать... Ось як списав спину (Підніма сорочку і показує) (М. Кропивницький);
Сивоок лише тепер зміг запримітити, що срібне перехрестя почеплене було в чужинця за шию на довгім тонкім, теж, певно, срібнім ретязі (П. Загребельний);
// тільки мн. Кайдани.
Скажи, пташино: ти літала Через моря, лани, ліси, – Чи то ж уваги не звертала На край чудовної краси: Де стільки років люд нещасний У тяжких ретязях кона (П. Грабовський);
// діал. Залізний засув.
Як проїздили край двора, То бачили, як пан запер На ретязь браму (І. Франко).
◇ (1) Увірва́вся ре́тязь – вичерпалось терпіння.
[Анна:] Я тому замкнулася в твердиню неприступну, щоб не посмів ніхто сказать: “Ба, звісно, зраділа вдівонька, – ввірвався ретязь!” (Леся Українка).
Словник української мови (СУМ-20)