речник
РЕ́ЧНИК, а, ч., книжн.
1. Виразник чиїхось поглядів, бажань, інтересів і т. ін.
Їм здавалося, було знайдено нову сутність людини, її нове якісне вираження. І, звичайно ж, продовжити цю сутність, бути речниками її судилося їм, зокрема йому, Віктору Васильовичу Борозні (Ю. Мушкетик);
Речником нової епохи, нового класу – покріпаченого селянства, всіх трудящих, став Шевченко (з газ.);
* Образно. [Жірондист:] Проречистії мури! Скільки душ їм заповідало думки та мрії в реченнях мудрих та в огнистих строфах, і вірний камінь речником зостався людей, що поніміли під залізом (Леся Українка);
// Завзятий, пристрасний захисник, прихильник кого-, чого-небудь; поборник.
Ви народні оповісники! Ви речники свого народу, покликані самим государем! Ви вже не ті люди! (Ю. Хорунжий);
Котляревський у своїх творах виступив речником передових ідей свого часу (з наук. літ.);
// Той, хто в своїй особі представляє кого-, що-небудь; представник.
Велелюдно на переяславському майдані. Вся Україна послала сюди своїх речників. Значки всіх полків, всіх сотень, всіх цехів весело мають на вітрі (Н. Рибак);
Поглянь: у білі двері ці, Як ріки з заходу і сходу, Течуть народу посланці, Правдиві речники народу (М. Рильський).
2. Те саме, що прес-секрета́р.
3. заст. Оратор.
Дух йому перехопило й мову заціпило, наш речник та балаклій [балакун], ставши аж ніяк не лепетливим, міг тільки пробекати: – Е-е-е-е... (О. Ільченко).
4. заст., рідко. Адвокат (у 1 знач.).
Бідні злочинці божились, благали, Слухали журно своїх речників, Громом гриміли слова прокурора, – В'язні злякались і згодились вмерти (О. Олесь).
Словник української мови (СУМ-20)