роба
РО́БА¹, и, ж.
1. спец. Робочий одяг.
На місток вискочив у засмальцьованій робі другий механік Торба (М. Трублаїні);
Входить Катерина. Вона в робі. Безперечно, її викликали з роботи (О. Довженко).
2. заст. Одяг узагалі, перев. формений.
Іліон у полум'ї, – гугнявив монах у шовковій робі з обличчям римського аристократа, недбало граючись лорнеткою (З. Тулуб);
[Полковник:] Чого ви так дивитесь? [Представник “Керчи”:] Інтересуюсь робою. (Простяг руку і пробує сюртук полковника) (О. Корнійчук);
// збірн. Речі особистого користування.
[Лука:] Химо! Мій портфель і чемойдан [чемодан]!.. [Хима (убігла):] Ось ваша роба, дядю Лука (М. Куліш).
РО́БА², и, ж., заст.
Працьовита людина (про жінку).
Найміть цю жінку, вона і видоє [видоїть], і їсти зварить, і вимиє – така роба, що нема вже що й казати (Сл. Б. Грінченка).
Словник української мови (СУМ-20)